Це розслідування про вплив ексзаступника голови Адміністрації президента Януковича Андрія Портнова на українську судову систему «Схеми» (проєкт Радіо Свобода) розпочали декілька місяців тому.

Андрій Портнов регулярно отримував рішення на свою користь в судах. Зокрема, позиваючись до Генпрокуратури, посольства України в Канаді та інших. Він неодноразово судився «за захист честі й гідності» з медіа та громадськими організаціями, а також окремими журналістами.

Як і чому йому вдавалось систематично вигравати у судах?

Проаналізувавши масив архівних документів Вищої ради правосуддя (правонаступниці Вищої ради юстиції – ред.) та Верховної Ради, «Схеми» наблизилися до розгадки. Журналісти з’ясували, як саме суддями ставали родичі Портнова та інші, пов'язані з ним, впливові особи. А також виявили суддів – лідерів з розглядів справ за участі Портнова і дізналися, як він сприяв їхній кар'єрі.

21 травня стало відомо про вбивство Андрія Портнова в Іспанії – він був застрелений невідомими в передмісті Мадриду.

Після цього українське суспільство, зокрема, заговорило про «спадщину» Портнова – а саме, систему впливу на суди.

Вбивство колишнього посадовця не зменшує важливості питань щодо верховенства права в Україні. Це дослідження – ретроспектива того, як у судовій системі формувалась каста «своїх» – в тому числі тих, хто і досі вершить правосуддя.

Після Революції Гідності запит суспільства на очищення суддівської влади був високим. Громадськість влаштовувала мітинги, вимагаючи звільнення суддів, кар’єра яких пішла вгору за президентства Віктора Януковича.

«Судівництво в той час, на жаль, ще й зараз, але в той час особливо – було вибірковим. Карали опозицію. Натомість ми бачили, що Янукович і його найближче оточення, які зловживають владою, збагачуються, що вони були повністю поза законом, ба більше, цими судами управляли», – розповідає історик Ярослав Грицак.

В ті часи про судові реформи в країні розповідав Андрій Портнов – офіційно він був заступником голови Адміністрації президента Януковича з питань судової реформи. А ще – членом Вищої ради юстиції, що обирала та карала суддів.

«Судді стали в якійсь мірі залежними від Адміністрації президента, від Портнова. Судді, які при призначенні на відповідні посади в апеляції в Києві, у вищі суди, повністю проходили спілкування з Портновим. А якщо потрібно, то і самим президентом Януковичем», – згадує Василь Онопенко, член Вищої ради юстиції у 2000-2011 роках та колишній голова Верховного суду України.

Журналісти «Схем» дослідили архіви, щоб зрозуміти, з чого все починалося. Хто і як формував суддівський корпус, який ухвалював рішення на користь колишнього чільного посадовця?

Як Андрій Портнов та Сергій Ківалов стали членами Вищої ради юстиції

У 2004 році Сергій Ківалов як голова ЦВК оголошує Януковича переможцем президентських виборів.

Після чого стається Помаранчева революція. Верховний суд України скасовує результати виборів через фальсифікації. Ківалов перестає бути головою ЦВК, але зберігає вплив.

Вже у 2009 році Ківалов та Портнов через з'їзд приватної установи в Одесі потрапляють до Вищої ради юстиції – яка обирає та звільняє суддів.

Для Ківалова це було третє поспіль призначення, для Портнова – перше.

Членами Вищої ради юстиції Портнова, на той момент народного депутата та завідувача катедрою конституційного права КНУ імені Шевченка, та Ківалова, нардепа та президента «Одеської юридичної академії», обирають 30 травня 2009 року. В Одесі, за квотою Всеукраїнського з’їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Але він, як з’ясували журналісти, на кілька місяців випередив інший офіційний з’їзд. Який за дорученням уряду мали провести в Харкові.

«Велася підготовча робота (щодо з’їзду у Харкові – ред.), але була зупинена дивною інформацією. Виявилося, що зареєстровано приватну установу, ідентичну за назвою у тому формулюванні, яке є в законі. І у функціях цієї приватної установи було записано: «Вибір членів Вищої ради юстиції», – згадує Максим Стріха, член оргкомітету з підготовки з’їзду науковців для обрання членів ВРЮ у 2009, за рішенням Міносвіти.

Громадська організація «Всеукраїнське юридичне товариство» тоді назвала цей з'їзд нелегітимним. Олег Березюк, її голова, написав відкритого листа спікеру Верховної Ради, щоб зупинити прийняття присяги Портновим та Ківаловим.

«Вони не були обрані, вони були самопризначені. І це не тільки моя точка зору, це точка зору моїх колег, відомих в Україні юристів. Тому ми виступили проти спроби узурпації влади в судовій системі влади. Це був, грубо кажучи, такий «междусобойчик», де зібралися люди, які підтримували Портнова і Ківалова, назвали це з'їздом юристів і видали це рішення за легітимне. Ми його таким не вважали», – каже Березюк.

Одеський з’їзд організувала приватна установа під назвою «Рада юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ України», яку, відповідно до даних YouControl, очолював сам Ківалов.

Уже через три місяці після призначення Портнова і Ківалова цю організацію вирішили ліквідувати, а головою ліквідаційної комісії призначили того ж самого Ківалова.

Утім, «Схемам» не вдалось знайти в архіві протоколів чи стенограм, щоб зрозуміти, хто саме був на тому з’їзді і як голосував.

«Виборці України обирають, скажімо, президента України, і от створено ЦВК, яка мусить зайнятися виборами, але тут хтось утворює приватну установу під назвою «Виборці України», і цій приватній установі доручається провести вибори та обрати президента України. От насправді щось таке відбулося в Одесі. Було проведено збори на базі «Одеської юридичної академії», яку очолював відомий Сергій Ківалов. Найцікавіше, що це було сприйнято вищими органами влади, і ці люди далі функціонували як члени Вищої ради юстиції», – каже Максим Стріха.

Сам Ківалов вважав з'їзд законним, посилався на судові рішення, які вказували, що його не могла організовувати виконавча влада. Одним із суддів, хто ухвалив таке рішення, був Сергій Вовк із Печерського суду.

Менше ніж за тиждень після одеського з’їзду комітет парламенту з правосуддя включив питання про приведення Ківалова та Портнова до присяги.

Показово, що головою цього комітету був сам Ківалов, а Портнов – його членом.

Відповідно до протоколу засідання комітету, який журналісти розшукали в архіві – «за» проголосували усі присутні депутати, крім одного. Серед присутніх – Ківалов та Портнов.

«Це свідчило про глибоку зацікавленість впливових людей в тому, щоб це відбулося так, як воно відбулося», – каже Стріха.

Після Революції Гідності Генпрокуратура почала розслідування одеського з'їзду щодо можливого підроблення рішень. Однак у 2019 році провадження закрили, бо Печерський райсуд обмежив слідство одним місяцем.

«Справа в тому, що більшість резонансних справ вирішуються поза відкритими рішеннями – це телефонний зв'язок, це впливи, це гроші і таке інше», – каже історик Ярослав Грицак.

«Схеми» почали досліджувати архіви Вищої ради юстиції та Верховної Ради за 2009-2014 роки. Ці документи – ключ для розуміння, хто саме і як обирав суддів. Тих – хто вже у теперішні часи ухвалює судові рішення.

І почати варто з 1998 року, коли, зокрема, Віктор Медведчук, Сергій Ківалов і Лідія Ізовітова стали першими членами цього органу.

Віктор Медведчук був постійним членом цього органу від року його заснування – з 1998-го до 2010 року.

– Він приїжджав до мене в Верховний суд і просив, щоб я його підтримав. (Казав – ред.), що його підтримує Ізовітова, Ківалов. Я йому сказав, що не підтримаю, – згадує Василь Онопенко.

– Але ж він був членом Вищої ради юстиції?

– Він хотів і очолити її ще, керувати. Він розумів, що це такий орган, який буде впливати на суди. Я тоді не знав, що він працює на Росію, тоді ще це не було відомо.

Вже згаданий Сергій Ківалов перебував у Вищій раді юстиції навіть довше, ніж Віктор Медведчук. 16 років – від моменту її створення і до завершення Революції Гідності.

«Справа в тому, що особливо нічого так різко не мінялося, тому що це колективний орган. І там більше впливав Ківалов, коли він був і членом Вищої ради юстиції, і коли очолював її», – каже Онопенко.

16 років була поруч із Ківаловим у раді, яка обирає суддів, і Лідія Ізовітова, нині голова Національної асоціації адвокатів України та Ради адвокатів України.

Коли Андрій Портнов почав працювати у Вищій раді юстиції за президента Януковича – він доєднався до Ківалова та Ізовітової.

Хто і як формував суддівський корпус за часів президента Януковича

Відповідно до архівних документів, наприкінці березня 2010-го Портнов виявив бажання потрапити до секції Вищої ради юстиції, що відповідала за призначення та звільнення суддів. Майже через тиждень після цього – у квітні – він очолив управління з питань судової реформи в Адміністрації Януковича.

А уже наступного місяця – у травні – у Раді юстиції відбулось голосування за сестру Портнова Олену Ісаєвську. За її подання президенту про призначення на посаду судді Печерського райсуду Києва.

Портнов під час розгляду цього питання взяв самовідвід. Про це свідчать архівні документи, які розшукали журналісти.

Згодом Ісаєвська стала адвокаткою і захищала брата у судах, зокрема і Печерському, де працювала.

– Були домовленості між певним «ядром» в Вищій раді. Умовно Ківалов, Ізовітова Портнов і ще ті, які були призначені від влади, – каже Василь Онопенко.

– Чому саме вони?

– Тому що це представники влади Януковича.

– Але ж Ківалов та Ізовітова були ще до того? Ще з 1990-х років.

– Це люди Медведчука.

Вища рада юстиції голосувала і за подання на посаду судді ексдружини Портнова – Інни Белоконної. Вона – і досі суддя Оболонського райсуду Києва.

Суддями стали також – брат іншої колишньої дружини Портнова Тетяни – Андрій Секірський разом із його дружиною Анжелою Секірською. Він – у Господарському суді на Луганщині, а вона – в Луганському окружному адмінсуді.

В обох випадках голосували «за» їхнє подання президенту на призначення – усі присутні члени Вищої ради юстиції. У тому числі й Портнов.

Секірські – і досі судді.

«Ківалов своїх підтягував, Портнов своїх підтягував, якісь впливи мали голови вищих судів, щоб формувати цю Вищу раду юстиції. І, дійсно, фактор оцих кумів, сватів, родичів, він був присутній. Щоб впливати через них. Якщо родич чи сестра працює в суді, то ясна річ, що з нею легше домовлятися», – каже Василь Онопенко.

У травні 2010 року члени Вищої ради юстиції голосували за Тетяну Скочок – вона була помічницею Портнова ще в статусі народного депутата. Її подали на суддю Окружного адмінсуду Києва.

«За» були усі присутні члени Вищої ради юстиції. Серед них у протоколі, який «Схеми» розшукали, і прізвище Портнова.

Звертає увагу історія судді Андрія Парінова.

У 2010 році він, суддя райсуду в Луганську, опинився в кріслі судді Київського апеляційного адмінсуду. Нині він – суддя Шостого апеляційного адмінсуду.

Колишня дружина Парінова – Марина Парінова – працювала завідувачкою одного з відділів у головному управлінні з питань судоустрою в Адміністрації Януковича.

Це управління очолював Андрій Портнов. А згодом вона стала адвокаткою Портнова.

У 2019 році до судді Парінова потрапила справа за позовом Портнова. Інша сторона у цій справі наполягала на відводі судді, посилаючись на можливий конфлікт інтересів через його дружину. Парінов пояснив: він уже розлучився з дружиною. І судді пристали на його бік.

Суддя Павло Вовк – колишній помічник Сергія Ківалова у Верховній Раді.

2010-го усі присутні члени Вищої ради юстиції голосують за призначення його головою Окружного адмінсуду Києва. Серед присутніх – сам Ківалов. А ще, зокрема, Портнов та Ізовітова.

Племінник Ківалова Сергій Могил у 2009 році став суддею Вищого господарського суду.

А наступного року Ківалов, відповідно до архівів, як голова комітету ВР з правосуддя виступив доповідачем щодо нагородження племінника відзнакою комітету «за чесну і сумлінну працю, підвищення якості правосуддя в державі», а також з нагоди чергової річниці утворення господарських судів.

– Наскільки вам допомогло в житті те, що ваш дядько – пан Ківалов, народний депутат, ректор? – питав журналіст Сергія Могила ще у 2018 році, коли він брав участь в конкурсі до Верховного суду.

– Так турбує всіх це питання, – посміхаючись, відповів він. – Підтримка родини завжди є.

Коли Лідія Ізовітова була членкинею Вищої ради юстиції, її діти-судді отримали адміністративні посади.

Син – Павло Хотенець – став заступником голови Господарського суду Харківської області, а донька Олена Ізовітова-Вакім – заступницею голови Харківського окружного адмінсуду.

Під час Революції Гідності ця суддя забороняла проводити мітинги в Харкові. Її громадські організації називали суддею Майдану.

У попередні кілька років троє колишніх членів Вищої ради юстиції – Портнов та Ізовітова були членами наглядової ради «Одеської юридичної академії», де президентом на сайті зазначений був Сергій Ківалов.

«Схеми» відправили листи до Ківалова та Ізовітової з проханням про коментар. На це у Ізовітової відповіли, зокрема:

«З моменту припинення членства Лідії Ізовітової у Вищій раді юстиції минуло понад десять років. З 2014 року остання не має жодного стосунку до діяльності Вищої ради юстиції або її правонаступника Вищої ради правосуддя. Професійна діяльність Ізовітової Л.П. з того часу цілком присвячена адвокатурі та адвокатському самоврядуванню. Також звертаємо увагу, що питання, які стосуються подій більш ніж десятирічної давності, не лише втратили свою актуальність у суспільному контексті, але й виходять за межі процесуальних строків, передбачених законодавством», – йдеться у відповіді за підписом Олексія Шевчука, голови комітету Національної асоціації адвокатів України з питань інформаційної політики та взаємодії зі ЗМІ та спікера НААУ.

Як Андрію Портнову вдавалося перемагати в київських судах?

За останні роки київські суди розглянули десятки позовів Андрія Портнова.

У Печерському районному суді Києва по декілька справ, де позивачем був Портнов – розглянули судді Сергій Вовк та Тетяна Ільєва.

Так, у трьох рішеннях – суддя Ільєва стала на бік Портнова.

Наприклад, про захист його честі і гідності проти холдингу «Телерадіокомпанія Люкс», якому належить «24 канал», та Генпрокуратури. Портнов оскаржував згадки про кримінальне провадження щодо його можливого незаконного збагачення на 26 мільйонів гривень – ці дані були поширені правоохоронцями без зазначення прізвища. І їх згодом, вже в контексті Портнова, в етері «24 каналу» процитував голова правління ГО «Центр протидії корупції» Віталій Шабунін.

Але згодом Верховний суд рішення про спростування скасував.

– Як ви можете пояснити, що до вас так часто потрапляють справи за позовом Андрія Портнова? – запитав журналіст «Схем» в судді Тетяни Ільєвої.

– Я не знаю, про що ви кажете. До мене потрапляють справи – я їх розглядаю.

У четвертій справі за позовом Портнова суддя Ільєва відмовила у відводі судді Сергія Вовка. Хоча про це просило Міністерство юстиції і пояснювало тим, що він уже раніше розглядав пов’язану справу і ухвалив її на користь Портнова.

Сам Сергій Вовк також ставав на бік Портнова у трьох раніше ухвалених справах.

14 років тому у пресі писали, що Портнов врятував суддю Вовка від звільнення як член Вищої ради юстиції. «Схеми» розшукали цей документ в архіві. Портнов був доповідачем у справі за скаргою на суддю Вовка і зробив висновок про відсутність підстав про звільнення цього судді.

– Чому до вас систематично потрапляли ці справи за участі Портнова? – запитав журналіст в Сергія Вовка.

– Ну чому ви так маніпулюєте? Що значить систематично?

– Є кілька суддів, до яких найчастіше потрапляють справи Портнова.

– Якщо учасників справи це бентежить, вони заявляють мені відвід.

По декілька справ за позовом Портнова також розглянули судді Печерського районного суду Світлана Волкова (ВРП звільнила її у 2023 році через порушення присяги судді – ред.) та Ірина Литвинова. Рішення були на користь Портнова.

За допомогою архівів «Схеми» з’ясували, що Портнов у 2011 році як член Вищої ради юстиції розглядав скаргу на суддю Ірину Литвинову і тоді надав висновок про відсутність підстав для її звільнення.

Два позови Андрія Портнова також задовольнив суддя Печерського райсуду Олексій Соколов.

У одному випадку – це була справа проти телеканалу «Прямий», а в іншому проти керівниці «Схем», журналістки Радіо Свобода Наталії Седлецької. Експосадовець позивався у 2020 році через її пост у Facebook – у день підпалу автомобіля редакції. У ньому Седлецька згадала про негативне ставлення Портнова до редакції, зокрема, про те, що він оприлюднив особисті дані водія з адресою його проживання та номерними знаками зрештою спаленого автомобіля, а напередодні підпалу публічно погрожував «Схемам» «учбово-виховними заходами».

Олексій Соколов відмовився від коментарів.

«Система розподілу справ мала би запобігти ситуаціям, коли справи одного і того ж позивача за дивним збігом обставин попадають до одного і того ж судді», – каже директорка Школи права Українського католицького університету Світлана Хилюк.

«Якщо не хтось у ручному режимі направляє до того чи іншого судді, а йде комп’ютерна вибірка, то так не може бути в принципі. А якщо так є, значить є зловживання. Значить треба ставити питання перед НАБУ – хай порушують справу і розслідують», – вважає голова ГО «Українське юридичне товариство» Олег Березюк.

Судді Ільєва, Вовк, Соколов працювали за часів Януковича в одній судовій колегії зі згаданою раніше сестрою Портнова – Оленою Ісаєвською.

Ільєва та Соколов не захотіли коментувати це питання.

– Я не працював у колегії з його сестрою, – заперечив суддя Сергій Вовк.

– Ви ухвалювали рішення разом – пані Ісаєвська і ви. Як ви не працювали разом? – запитав журналіст «Схем» в Сергія Вовка.

– І ще Соколов.

– Тобто, ви разом працювали. Чи не бентежить вас ця ситуація?

– Це питання стосується можливості відводу будь-якого учасника, в тому числі мене. Учасники справи з цього приводу заявляли відвід? Це винятково питання процесуальної площини.

Був випадок, коли Генпрокуратура просила відвід судді Сергія Вовка від розгляду справи Портнова якраз із причини його можливої «упередженості»: бо він раніше працював разом із суддею – сестрою позивача Ісаєвською. На той момент вона представляла Портнова як адвокатка. Однак суддя Вовк відмовився брати самовідвід.

Це був позов Андрія Портнова до, зокрема, МЗС та Генпрокуратури. Позивач вважав, що листи надіслані від цих установ, а також посольства України в Канаді до верховного представника ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки вплинули на продовження санкцій щодо нього. І що це вже не відповідало дійсності, бо він уже не перебував у статусі підозрюваного. І суддя Вовк у згаданій справі ухвалив рішення на користь Портнова. Відповідно до якого держава мала сплатити Портнову 1,8 мільйона гривень за моральну шкоду і ще 5 мільйонів за матеріальні збитки. Зрештою справа була закрита вже у Верховному суді, бо позивач вирішив відмовитися від позову.

Аномалії під час розподілу справ Портнова

Чому позови Портнова так часто потрапляли до певних суддів?

«Схеми» виявили аномалії, що сталися під час розподілу однієї із судових справ.

«До 2010 року справи розподілялися головою суду, і це уможливлювало, так би мовити, підвищувало ризики, що певна справа певної особи потрапить на розгляд до конкретного судді. І для того, щоб унеможливити такі випадки, запроваджено було «рулетку» – систему, яка автоматизовано визначає, що справа потрапить на якогось суддю випадково», – каже старший юридичний радник Transparency International в Україні Павло Демчук.

Журналісти звернули увагу на розподіл у Печерському райсуді судової справи за позовом Андрія Портнова проти «Центру протидії корупції», видань «Фокус» та «Українська правда». Позов був через публікацію статті про те, чому Україна не наклала на експосадовця санкції для конфіскації активів.

І хоча справа була про захист честі і гідності – спеціалізація була визначена як «розірвання шлюбу та стягнення аліментів».

Саме через це десятки суддів, які не спеціалізуються на сімейних справах, були виключені з розгляду. Вибір звузився до трьох. А справу отримав суддя Сергій Вовк. І згодом задовольнив позов Портнова про захист честі та гідності.

– Справи, пов’язані з «Центром протидії корупції», з Віталієм Шабуніним, особливо часто потрапляють до судді Сергія Вовка. І в нас навіть є випадки, коли він розглядав ці справи і ми вже в касаційному суді домоглися скасування його рішень. Конкретно в цьому випадку (зі спеціалізацією «розірвання шлюбу» – ред.) ми розцінюємо це як історію певної схеми, яка, за нашими спостереженнями, працює в Печерському суді, – каже юристка «Центру протидії корупції» Олена Щербан.

– Що мав би робити суддя в цьому випадку?

– В тому числі, на наш погляд, суддя мав би побачити, що неправильно виставлена категорія справи, і він мав поставити питання про повторний авторозподіл.

– Справа про захист гідності і честі ділової репутації потрапила до вас як справа про «розірвання шлюбу». Як таке могло статися? – запитав журналіст в Сергія Вовка.

– Я не знаю.

– Ви розглядали справу про «розірвання шлюбу»?

– З приводу розгляду будь-яких моїх справ звертайтесь, будь ласка, до секретаріату.

– Ви на це звертаєте увагу, як саме здійснюється авторозподіл?

– Звертаю.

– В цьому випадку можете прокоментувати ситуацію?

– Не можу.

– Чому?

– Це справа за який рік?

– За 2023 рік.

– У мене кожного року шість тисяч справ. Я питаннями, що стосується розподілу, не керую.

– Але ж повинні ви як суддя звертати увагу?

– Звернув увагу.

При порушенні правил авторозподілу суддя має взяти самовідвід, щоб розподіл відбувся ще раз, пояснює старший юридичний радник Transparency International в Україні Павло Демчук. За його словами, якщо є підстави для самовідводу, але суддя не заявляє його – це може мати ознаки дисциплінарного правопорушення.

У Печерському судді обіцяють вивчити обставини цього авторозподілу, але вже зараз допускають, що могла статись технічна помилка.

«В принципі, справи розподіляються відповідно до категорії. Але категорії визначаються на етапі реєстрації картки. Тому, звісно, з урахуванням обсягу справ, можливо, і станеться якась помилка», – сказала суддя-спікерка Печерського райсуду Києва Марія-Маргарита Пилаєва.

«Схеми» окремо направили запит до суду з проханням прокоментувати цей кейс.

Ще один позов Андрій Портнов подавав проти громадської організації «Рух Чесно» та Нацагентства з питань запобігання корупції. Позивач вважав неправдивою інформацію, поширену проти нього у так званому «Реєстрі держZрадників».

І хоча справа стосувалася захисту гідності, честі та ділової репутації позивача – справу визначили як «наказне провадження». Через це було виключено низку суддів з авторозподілу.

– Чи є різниця між «наказовими провадженнями» та справами про «честь і гідність»? – запитав журналіст «Схем» в судді-спікерки Пилаєвої.

– Це різні процесуальні провадження. Різний порядок звернень для захисту прав. «Наказне провадження» безспірне, а позовне провадження – за участю двох сторін, де є змагальність, диспозитивність (принцип судочинства, згідно з яким сторони в процесі вільно розпоряджаються своїми матеріальними і процесуальними правами – ред.) і так далі.

– Як тоді у Печерському суді міг позов щодо «честі і гідності» того ж самого позивача Андрія Портнова бути розподілений як «наказне провадження»?

– Звісно, дивна ситуація, але я думаю, що ми її з’ясуємо, безумовно.

Дивною виглядає зміна спеціалізації під час авторозподілу у справі Портнова проти «Чесно» і для юристки «ЦПК» Олени Щербан.

«Чомусь справу «Чесно», яка насправді стосується захисту честі і гідності, запхали в цю спеціалізацію наказних проваджень, тобто це абсолютно різні сфери, підтвердить будь-який юрист. Це взагалі, схоже, може навіть містити ознаки складу злочину «втручання в електронні автоматичні системи», – вважає Щербан.

Судді Максим Оніщук, Любов Поливач, Вікторія Шебуєва, Ганна Крижанівська – лідери розгляду справ за участі Портнова в Київському апеляційному суді. Наприклад, у Крижанівської було чотири справи.

Зокрема, Крижанівська, Оніщук та Шебуєва відмовили учаснику команди «Схем» водію Борису Мазуру у задоволенні позову про захист права на приватність і відхилили прохання зобов’язати ексзаступника голови Адміністрації президента видалити з публічного простору його персональні дані.

Відповідно до архівних документів, за призначення Крижанівської на адміністративну посаду – заступниці голови Апеляційного суду Києва – у 2013 році голосували члени Вищої ради юстиції. Усі присутні – «за», серед них – і Портнов, відповідно до протоколу.

Судді Ганна Крижанівська та Максим Оніщук раніше працювали в Печерському районному суді Києва. Разом із сестрою Портнова – Ісаєвською – та із уже згаданими суддями Сергієм Вовком, Тетяною Ільєвою та Олексієм Соколовим вони були у складі цивільно-адміністративної колегії суддів.

– Чи не бентежить вас те, що до вас чотири рази потрапляли справи за участі Андрія Портнова? – запитав журналіст «Схем» в Ганни Крижанівської.

– У нас є положення про автоматизовану систему документообігу суду. Це положення визначає порядок розподілу, протокол розподілу, і мені по протоколу передали справу. Чому це має мене бентежити?

– А яку роль у вашому призначенні як заступниці голови Апеляційного суду Києва в 2013 році відіграв Андрій Портнов?

– А яку ж він міг відіграти роль в моєму призначенні?

– Наприклад, як член Вищої ради юстиції.

– Це рішення колегіального органу, і я його бачила якраз на засіданні Вищої ради юстиції, напевно, вперше і востаннє. Якщо не говорити про засоби масової інформації. Я таким чином і з вами знайома. Тому що ви – людина публічна.

Суддя Оніщук говорити зі «Схемами» не захотів.

Журналісти направили запити і до інших згаданих суддів – Любові Поливач та Вікторії Шебуєвої. Зокрема, щодо того, чи є поширеною практика в суді, коли кілька різних справ від одного позивача – фізичної особи розглядаються одним і тим же суддею.

Ганна Крижанівська, як в.о голови Київського апеляційного суду, у відповідь на це повідомила, що ці судді наразі перебувають у відпустці і що, «згідно із ч. 3 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом».

Замість висновків

Уряд США запровадив санкції проти Андрія Портнова у 2021 році через «торгівлю впливом на українські суди».

Українське правосуддя до експосадовця так і не дотягнулося.

На початку 2025 року Кабмін відповів на петицію про санкції проти Андрія Портнова, а саме: що вона «не містить обставин», на основі яких їх могли б запровадити.

На момент виходу цього матеріалу вбивці Андрія Портнова не затримані. Поліція вважає, що напад скоїли троє людей: стрілець та двоє спільників. Дві основні гіпотези, які розглядає поліція – це політичний злочин або зведення рахунків за фінансові борги чи тіньові бізнес-операції.